14/07/2022
Немає людини, яка не була би здатна усвідомити, що окрім тимчасового сьогодення, окрім задоволення матеріальних потреб, є життєві речі вищого порядку, пов’язані з духовною складовою нашої природи. Так чи інакше це усвідомлюють всі, навіть ті, хто не вірять в Бога.
Також і любов до ближніх є природною для людини. Є природним бажати іншим добра, виявляти до них турботу й піклування. Спаситель каже, що і грішники люблять грішників, тобто навіть гріх не здатен в людині остаточно зруйнувати природне спонукання виявляти любов до інших, хоча це спонукання і спотворюється та обмежується. Ще одним засобом, через який Господь спонукає всіх людей до добра, є совість. Вона є голосом Божим в нашій душі.
Не лише писаний Божий закон, не лише заповіді, відкриті у Священному Писанні, дають нам пізнання волі Божої. Господь премудро попіклувався про кожну людину, зокрема і про неписьменних, і про тих, хто живе в таких диких та віддалених місцях, що до них навіть і тепер не прийшло ще слово проповіді Євангелія. Для всіх і кожного Бог дав совість, як природну якість душі, яку справедливо називають голосом Божим в нас самих. Коли ми чинимо зло, то цей голос звинувачує нас, а коли чинимо добро – схвалює і заохочує. Дія Божого закону не обмежується лише тими, хто знає Писання, хто належить до зібрання вірних, тобто до Церкви. Господь, як люблячий Небесний Отець, поширює здатність пізнання про Нього і про Його волю, яку слід виконувати, серед всіх людей. Бог заклав можливість цього пізнання в саму нашу природу.
Тому і сотник, хоча був римлянином, виявив таку силу віри, про яку Спаситель сказав, що її не побачив навіть серед синів Ізраїля. Прислухаючись до голосу совісті та до природного спонукання любити ближніх, сотник відчуває потребу попіклуватися про свого хворого слугу. Він також відчуває, що Чудотворець і Пророк, про Якого він почув очевидно від юдеїв – є справді Людина Божа, є Той, Хто наділений силою і владою не лише особисто дати лікування, як лікують і вчені лікарі через різні засоби, але хто може зцілити навіть одним словом.
Цей приклад спонукає і нас самих підтримувати спілкування та працювати спільно для поширення добра не лише з тими, хто сповідує православну християнську віру, але і з усіма іншими християнами, з усіма, хто вірить в Бога, і з усіма людьми доброї волі. Як Господь не обмежив Свої благодіяння лише тими, хто знав Його заповіді та належав до зібрання Його вірних, але поширював їх і на іновірців, так і ми повинні бути доброзичливими і благодійними не лише до однодумних з нами, але до всіх. Тож коли ми зараз просимо молитися за Україну, молитися про перемогу і мир, не лише наших одновірців, але і всіх – ми не суперечимо настанові Писання, але навпаки, діємо за тим прикладом, який бачимо в Євангелії.
Тож хто слухає голос совісті, ким рухає любов і бажання блага для інших – той йде шляхом, який веде до пізнання повноти істини і через це наближається до спасіння.
Бажаю всім нам, дорогі брати і сестри, через втілення цих істин у власному житті досягати зростання у вірі, щоби і нашу віру Господь похвалив так, як похвалив віру сотника.
Повний текст проповіді можна почитати на сайті Православної Церкви України за посиланням: bit.ly/3O5YCIo
